Володимир Глухов (комплект із 2 книг)

Книга 1. Лабіринти храму
Ми опиняємося біля дверей, до яких піднімалися сходами. Але за дверима не омріяна простора зала, а плетиво лабіринтів. Постає нове завдання – обрати вірний шлях. Відтепер кожен день – наче відповідь на вічне запитання: чи вартий ти бодай чогось?
Це – автобіографічний роман, поєднувальна ланка у трилогії: «Сходини до храму» (2019) – «Лабіринти храму» (2020) – «Реєстр непотрібних речей» (2018). Розділи, означені як «Лабіринти», – проза, що є безпосереднім продовженням «Сходин до храму». Захист дисертації, подальша професійна доля автора, особисте життя. Час дії – 1990-ті. У книжці вряди-годи з’являється лейтмотив літа, що нагадує про неминучу осінь. Але це – не туга за втраченим, а лише потреба підбити підсумки.
Частини роману, що означені як «Щоденники», містять вірші, дотичні до сюжету всіх трьох книжок трилогії. Розділ «Післямова» – відображення сьогодення: російсько-українська війна, служба в армії, листування. Цей розділ є продовженням роману «Реєстр непотрібних речей», а одночасно й смисловим завершенням усієї трилогії.
Книга 2. Сходини до храму
Дев'ять сходин – як у звичайному сходовому марші. Скільки тих маршів, скільки поверхів у кожного з нас... А ще – дванадцять зупинок, як позначок на циферблаті годинника, як місяців у році. Зупинитися, щоб озирнутися, поміркувати, відповісти на запитання, що поставило життя.
У кожного з нас – свій Храм. Йдеться навіть не про Храм науки. Радше про те, що людина через власну природну недосконалість, свідомо чи підсвідомо, прагне світлого, довершеного. А шлях до Світла і є доконаним сенсом.
Це – автобіографічний роман, що розповідає про сходини, які долав автор на шляху до наукової діяльності. А також про його особисте життя. Основні події роману відбуваються наприкінці 1980-х і в першій половині 1990-х років у Донецьку, в Луганській області – на тих територіях, що нині є окупованими. Отже, коротким анонсом до твору є: «Донбас: 1980– 1990-ті, погляд із середини».
У романі немає жодного реального імені й прізвища будь-кого з дійових осіб. Якщо хтось із читачів упізнає в тому чи іншому літературному герої себе – такий збіг можна списати на рахунок творчої фантазії, на яку автор має право.
Не тільки дев’ять сходин, дванадцять зупинок, але й тридцять шість ілюстрацій. Стільки, скільки кадрів містила в собі стандартна касета з фотоплівкою. Ніби вміст касети раптом проявили, перетворивши приховане на явне. У книжці присутня магія повторів назв, обставин і подій, ключ до яких читачам належить знайти наодинці з героями роману.