Анотація «Великий комплект лауреатів Смолоскипа (комплект із 17 книг)»
Книга 1. Мертві моделі
Новоспечений приватний детектив без ліцензії, колишній АТОвець Макс Ґедзь отримує перше замовлення — знайти зниклу фотомодель, подругу київського мажора. Здається, це справа на кілька днів — детектив майже впевнений, що дівчина просто заховалася від свого нав'язливого кавалера. Проте Ґедзь навіть не підозрює, у що він вв'язався: хтось починає полювати на моделей...
Книга 2. Неймовірна історія правління Хлорофітума Першого
Нарешті поет Олег Коцарев постає перед нами в новому амплуа прозаїка. У своїх сюжетних поворотах Коцарев абсолютно непередбачуваний. Тієї миті, коли читач уже майже на сто відсотків певен, що автор зараз поверне сюжетним проспектом праворуч, оскільки ліворуч повертати просто нікуди, Коцарев несподівано крутить кермо сюжету саме ліворуч і з задоволеною усмішкою повертає на газон, зносить газетний кіоск, а потім переможно в’їжджає в скляну вітрину якогось модного бутика. Саме таким і має бути справжній катарсис. Зрештою тут добро неодмінно виборює перемогу над злом, любов – над транспортом, а хлопчики - над капіталізмом. А ще книга містить порцію рецептів облаштування ідеального суспільства, великий відсоток багатозначних натяків та наполегливо рекомендується до прочитання в автобусах, тролейбусах, трамваях і метро.
Книга 3. Неприкаяні
Повість Олени Максименко «Неприкаяні» нагадує зібрані жмутки літніх трав, які сушаться на підвіконні. Вони мають свої імена, свій особливий аромат, кожен відроджує у пам’яті окремі спогади. Ці спогади стосуються того, ким ми були «до», «під час» і «після» ключових подій останніх років. Відрефлексована стихія життя хвилями занурює нас у насичену щільність мови, нагадує деталі, миттєві відчуття і переживання — конденсат тих подій і станів. Олена Максименко пише діалогічний твір, розмову, що тривала декілька років і продовжується досі. На «ти», постійне звертання авторки, мимовільно починає відгукуватися читач, але він стає не лише свідком, також він або вона починають знаходити неприкаяність у собі.
У книзі також є цикл коротких оповідань «Тріщини», на створення якого авторку надихнула японська культура. Йдеться про вміння бачити прекрасне у недосконалому: у тріщині на Царі-дзвоні або у відсутності рук та голови у статуї Ніки Самофракійської.
Повість та оповідання створюють єдину філософську нарацію, де головне — вміти бачити і помічати.
Книга 4. Роза вітрів
Ви тримаєте у руках історію молодої богемної та популярної художниці Рози Вітрів. Вона шукала натхнення, а зустріла найгіршого і найпрекраснішого чоловіка. Її спроби нормального життя перетворюються на театр абсурду. І, незважаючи на втечі, всі злети і втрати, пошуки і відкриття, у цій шаленій, часом пристрасній, часом болісній коловерті, Розі вдається зберегти найважливіше — себе.
Книга 5. Троєручиця та інші
«Троєручиця та інші» — це проект-протистояння між двома молодими й талановитими літераторами з Києва - Є. Плясецьким і А. Лаговським, які теоретизують на тему подальшого прямування сучасних арт-мейнстрімів.
У книжці репрезентовано розмаїття літературних практик: шозизм, кубізм, трансавангард, епістолярії, мемуаристику, гіпертексти й ергодичні дискурси - й усе це з відбитком відвертого кепкування з читачів та пошуків і прямувань сучасної літератури.
Книга 6. Голландський кут
Асоціативність, стихійність, сповідальність, зухвалість, відблиски натуралістичності, локальна географія, постколоніальна задуха, буденність, ентропія, марення карикатурним Едемом, приховане і явне цитування, альтернативні реальності, казкове лицарство, блазнювання, звитяжна античність зі шкільних хрестоматій, громадянська лірика, що воліла би бути ширшою за лещата громадянської лірики, випари поп-культури, очевидності, спроби вхопити себе масними пальцями, парадокси, екзотичність, попри все дитяча наївність – ось мова збірки Ігоря Мітрова «Голландський кут».
Книга 7. Verde. Збірка поезій
Verde — це друга поетична книжка Юлії Стахівської. Verde (від італ. зелений, свіжий, здоровий) — назва-метафора рослинності, вегетативної сили, фотосинтезу слів. Verde — це й однойменний вірш, що дав назву цій збірці.
Книга 8. Білі шкарпеточки
«Білі шкарпеточки» — це не просто назва нової поетичної збірки Марії Хімич. Це вибух пристрасті, що пульсує в кожному тексті. Це колекція деталей, оприлюднених у верлібрах через вібруючу ритміку. Це сміливо зібрані до купи брудна соціальність і глибокий психоаналіз. А водночас… — це ніжність материнства, гармонія світла, тепло рідного куточка. Шкарпетки бувають різні — лишень спробуйте їх одягнути. Так само і вірші Марії — лишень спробуйте їх осягнути.
Книга 9. Змієлов
На сторінках збірки поезій Євгенії Любої "Змієлов" допитливий читач знайде не лише цікаву географію, а й тонкий присмак ностальгії за іншими часами. Не просто минулими, а дитинними. Тут можна пограти в піжмурки з пам'яттю, але спіймати її не вийде. Хіба що на допомогу прийде молитва і щось іще. Втім, це лише за умови, що ви підкорите весь маршрут: від Гойдалки до Саморобної церкви.
Книга 10. Кахлі
Йти узбережжям і відчувати під ногами мокрий пісок, що ховає сліди чужих ніг. Сидіти на березі річки і вчитися у неї, як Сіддхартха, споглядаючи спокійно її плин. Збирати дощову воду в долоні і пити її, вбираючи в себе небо і легкість хмар. Ця поезія тече в нашому тілі кров’ю, бо і вона теж з води. А слова ці ми визбируємо з води, наче тогорічне листя, що набуло нової стихії. Легкість, вітер і вода. Збірка Андрія Шийчука "Кахлі" зможе провести вас маршрутами слів, течіями думок, із властивими їм коловертями, географічними вказівниками з міста реального у місто фантазійне. Будьте готові до неочікуваного.
Книга 11. Контемп
«Контемп» — це просто слова записані під музику, вірші лише як супровід чи як вказівник до вільних територій, відчуттів, спокус. В них легко народжується нова реальність, фрагменти часу перетасовуются самі собою, рядки приходять на поверхню паперу самі собою, темрява не посягає на світло, тиша довіряє звукам. Ця збірка для тих, кому радістю подорожей, танців, любові подобається насолоджуватися імпровізуючи, босоніж, спрагло
Книга 12. Лемент і легіт
«Лемент і легіт» - перша збірка Ірини Загладько. Проте це не нове ім'я в сучасній українській літературі. Вірші, які раніше з'являлися в літературних часописах чи блогах, лунали зі сцен фестивалів, демонструвалися у форматі відеопоезії чи медіаперформансів, нарешті знайшли своє місце під однією обкладинкою. Так, у поєднанні з химерно-ліричними колажами Анастасії Старко, з'явилася книга-гербарій, де кожен вірш - і рослина, і символ, і жест водночас. А тому тут трапляється поезія запашна й різка, солодкава й гірка, отруйна й снодійна, легка, як подих, чи важка, як крик.
Книга 13. На нову ніч
Поезія Оксани Єфіменко м’яка на дотик, наче осіннє листя, свіжа і несподівана, як перші птахи навесні. Лірика магічного споглядання, уміння помічати найменші деталі і відчувати суть речей - авторка нанизує ці артефакти, як маленькі намистинки, виплітаючи справжнє поетичне намисто. Приміряти його вийде, якщо зануритися з головою у вир вражень. Спробуєте?
Книга 14. Останні китобої на Місяці
Географія поезії Олексія Шендрика — від залитого сонцем іспанського півдня до північних оболонських набережних, у сутінках яких можна зустріти самотнього Маркеса. Мандри його завжди з півночі на південь, до сонця, до червоних індіанських облич, до музикальної мови і спалахів пристрасті. Пробиваючи гострим мачете холод невибагливої реальності, відшукуючи в обличчях ужгородських циган риси давно забутого похованого на кратері Місяця досвіду. Реконкіста відбувається тут і зараз. Вона не визначена у часі, бо існує поза ним. Це Повернення до тепла і світла. Це Подорож, під час якої важливо не здобути щось, а за будь-яку ціну уникнути втрати. Зелені мапи наших міст вкриваються плямами пролитого мате, коли ми дозволяємо магії слів зачаровувати себе. Час іти, лишивши позаду минуле. Час ковтнути легкості Півдня.
Книга 15. Регіна Ольсен
Кажуть, що сучасна молодь нічим не цікавиться. Кажуть, що з сучасною молоддю нема про що говорити. Різне кажуть. Молодь на закиди не відповідає. Вона просто творить.
Дебютна збірка Зази Пауалішвілі «Реґіна Ольсен» — яскраве тому свідчення. Філософія, теологія, лірика — ось теми авторських розмов і розмислів.
Дванадцять розділів, але один із них порожній. Чому?
Книга 16. Сонце пішло у декрет
Післясмак цієї книжки — ошелешує. Серед віршів — багато болісних і трагічних, але смерть не пам’ятається, як і біль при пологах, натомість з’являється відчуття повноти дуже легкої, щебетливої радості, радості всевіддавання. Відкритість до дружби і безкорисливого співбуття, дар співприсутності, вціліле (а чи свідомо збережене) вміння поринути в майже дитячу гру — все це мерехтить у голосі ліричної героїні, пробуджуючи ясне, яскраве, сильне і чисте відчуття причетності, і робить Олесині вірші зрозумілими й рідними як щось, знайоме ще змалку.
Книга 17. Тирлище
Існує поезія, у яку занурюєшся поволі, але вірші Богуслава Поляка не такі. Цілісність і самодостатність цієї поезії одразу накривають з головою. Перед читачем аж ніяк не чергова спроба описати дійсність — це сміливе творення нового світу, де діють зовсім інші правила.
Хтось називає ці вірші герметичними, хтось бачить у них експресіоністську естетику, але марно намагатися класифікувати поезію, до якої кожен іде з власної темряви, щоб відкрити нові світи.
Післямова Олега Коцарева.
