Усе під наглядом машин ласкавої благодаті

Річарда Бротіґана (1935–1984) літературна критика кінця 1960 – початку 1970 років називала культовим письменником молодого покоління, Селінджером 70-х, «почесною дитиною» часу. Бротіґанівський стиль викристалізовувався на фоні бітницького руху, однак його творчість і бітницька школа утворюють радше контактну зону, аніж органічний сплав або тотожність. Суголосними бітництву виявилися, зокрема, бротіґанівська еклектика, експериментальність, епатажність, проте світосприйняття було іронічнішим, скептичнішим.
У своїх віршах Бротіґан майстерно, а подекуди бравурно і досить зухвало жонґлює відомими літературними кліше, сюжетами, образами. Його уява переважно скерована не на створення принципово нових форм, а на їхнє перетворення, наповнення новим змістом, на висвітлення відомого під незвичним кутом зору, на ориґінальний підхід до — здавалося б — назавжди розв’язаних проблем.