Таємні дари Марії

Жив колись різкий і відважний чоловік на ім’я Петро, який був солдатом. Умів користуватися рушницею й шаблею та прославився у багатьох великих битвах. Але життя солдата й постійні війни в різних кінцях світу – це небезпечна справа. Одного дня під час шаленої атаки солдата Петра смертельно поранили. Цього ж дня він постав перед ворітьми раю. Енергійно постукав. Святий Петро вмить відчинив йому. – Юначе, чого бажаєш? – запитав святий Петро, змірявши з ніг до голови червоно-синій мундир солдата. – Хочу ввійти до раю, – відповів вояк. – Я – солдат Петро. Ви, без сумніву, знаєте мене, бо ми – тезки. Погляньте, скількома медалями мене нагородили! В полку не було жодного солдата, відважнішого за мене. Без зайвої скромності можу сказати, що я – найліпший. Я багато воював, навіть загинув за свою Батьківщину. Вважаю, що заслуговую бути в раю! – Бачу, бачу, – пробурмотів святий Петро. – Ваше ім’я найгарніше з усіх, безперечно. І билися Ви добре, так, так… Але всього цього замало. Мушу спочатку заглянути у свої книги. Святий Петро взяв з полиці товсту книгу й почав повільно читати сторінку за сторінкою.