Стежками хутора Надія

Цей нарис давно просився на світ Божий. Кортіло написати портрет унікальної для України письменницької садиби, що постала наприкінці XIX століття. Садиби, котра має свою цікаву історію і знаменитого творця — Івана Тобілевича, а головне — і сьогодні у неї пульсує жива душа, не відчути яку, відвідавши хутір «Надія», неможливо. Якраз із бажання олюднити історію дворянського гнізда Івана Тобілевича, із прагнення доторкнутися до його живильних джерел, зі спокуси збагнути феномен його притягальної сили і народилися пропоновані сторінки.
Попри те, що в основі композиції нарису — уявна подорож стежками хутора «Надії», перед Вами, шановний читачу, це таки нарис-мандрівка, а не путівник, це, швидше, нарис-запрошення відвідати заповідник-музей, аби глибше осмислити це неповторне культурно-мистецьке явище, що загубилося у степовому безкраї України.