Прощальний поцілунок Ілліча

Це перший (за останні роки точно) випадок, коли на широкій літературній сцені та в широкому книжковому просторі з'являються тексти, в яких поряд з досить ориґінальною і в багатьох випадках цікавою образністю на передній план виходить пафос зла, розпусти, комунізму - такий насичений і роз'ятрений пафос, що, врешті, він переходить в атмосферу радісного поетично-інтелектуального абсурду. Загалом, напевно, ця послідовна і подекуди виразно яскрава поетична девіація має шанси залишитися особливою та характерною подією в історії української літератури.
Олег Коцарев, "Літакцент"