Пливе човен

Незатишного осіннього дня далекого 1914-го молодий і безмежно шляхетний герой роману вирушив на війну. Через 100 років – гарячого літа 2014-го, на війну вирушає його правнук. Кожному чоловікові випадає на життю своя війна, важливо встановити, твоя вона чи не твоя і вже якщо твоя…
Крізь товщу років і десятиліть, через сотні й тисячі кілометрів, від предка до нащадка, часом невидимим і незбагненним чином, передається невигубний ген, вічний код, унікальний пароль. Немов дощова краплина в мертвій пустелі, цей код будить до життя роками приспане, майже мертве, ні – майже вбите зерно українства, воно проростає, й чоловік рушає на свою війну, й виконує своє призначення...
Короткий спалах визвольних змагань початку ХХ ст., болючі пошуки свого місця в часі Другої світової, вбивчий пошук «своєї війни» на буремному Донбасі 2014-го й мізерна надія, що остання краплина життя розбудить до життя нове зерно…
Ще не все втрачено, життя триває, надія залишається, човен пливе…