Намерзлими вустами

Неминучими словами відтворює свій внутрішній світ В’ячеслав Анголенко. Черговий бунтівний янгол... Іноді то ледь чутний шепіт. Проте і з того шепоту долинає голос волаючого в пустелі. Голос самотнього серед крижаної самотини. Приваблює якась щемлива камерність цієї поезії, а ще — розкутість. Вона напрочуд вільна, хоча в книжці нема жодного вірша, написаного верлібром.