Львів епохи Пінзеля. 1720-1760

Незалежний культурологічний часопис «Ї». Число 72/2013Моє відкривання для самого себе Пінзеля проходило у декілька етапів. Звичайно, що все почалося з дуже давніх відвідин львівських музеїв та Олеського замку. У 70-80 роки виїзди до Олеського замку з паралельними відвідинами Підгорецького замку, у якому на той час ще була туберкульозна лічниця, були дуже популярними. Десь у середині 80-х я нарешті сів за кермо свого першого авто – і ці подорожі стали ледь не ритуальними. Особливо з гостями з інших міст. Однак я не сказав би, що саме Пінзель привертав аж так багато моєї уваги – були й цікавіші забави. Так дійшло і до 90-х. І турне Львів-Олесько-Підгірці-Золочів-Свірж (з варіаціями) стало чи не обов’язковою позицією літніх недільних відпочинків.А тим часом Підгорецький замок було передано у користування Львівської картинної галереї. Те саме відбулося і з Золочівським замком. У костелі та монастирі сс.кларисок у Львові відкрито Музей Іоана Георгія Пінзеля – так придумав його творець Борис Возницький. Однак для мене вперше дуже чітко на ньому наголосив тодішній редактор журналу «Дух і літера» а заодно директор Інституту юдаїки Леонід Фінберг. І було це аж у 2005 році, коли ми вкотре, мандруючи містом, завітали до музею Пінзеля. Він був таким самим похмурим всередині, і тоді і досі без належного освітлення та експонування творів. Леонід, оглядаючи скульптурну групу жертвопринесення Авраама, якось дуже наполегливо почав, роздумуючи вголос, пропонувати різні можливі варіанти промоції Пінзеля на національному і не тільки рівні.Як добрий менеджер він розумів проблему Пінзеля, яка на той час стала очевидною. У 30-х роках львівські мистецтвознавці – як от Збіґнєв Ґорнунґ (Zbigniew Marian Hornung, 1903, Львів -1981,Вроцлав) - наново відкрили забутого на 200 років Пінзеля для мистецької переважно польської публіки, а у післявоєнній Польщі цю традицію продовжили такі метри польського мистецтвознавства як сьогоднішній директор Васеля проф. Ян К. Островські (Jan K. Ostrowski, 1947), Пйотр Красни (Piotr Krasny, 1966). В Україні повернення Пінзеля відбувалося перш за все завдяки проф. Володимиру Овсійчуку (1924) мистецтвознавцю Володимиру Вуйцику (1934, – 2002, Львів), ну і, звичайно, директору Львівської картинної галереї Борису Возницькому (1926 - 2012). Врятували у 50-60-х роках, що вдалося – і про це варто ще написати так, як воно було – без прикрас і мітів. Відкрили музей – однак Пінзель і далі залишався відомим або фахівцям, або нечисленним львів’янам та гостям міста. Одним словом Пінзель потребував промоції.З імені Пінзеля треба було створити «бренд» для Львова, як наприклад існує «бренд Моцарта» для Зальцбурґа. Тому Леонід одразу почав пропонувати якісь видавничі проекти. І не лише мені – з його подачі про Пінзеля почали писати і друкувати світлини його скульптур колекціонерські та мистецькі журнали Києва. Однак цього було мало. За якийсь час він зателефонував мені і десь у 2006 році запропонував зв’язатися з директором моло-дого однак амбітного і вже на той час потужного київського видавництва «Грані-Т» Воло-димиром Пузіковим. Із зустріччю якось не складалося, то він не мав часу, то я. Однак у розмовах між нами трьома поволі народжувався доволі амбітний план випуску якогось представницького ви-дання, яке б показувало Йоганна Ґеорґа Пінзеля у його історичному та культурному контексті.На той час у видавництві працювала редактором чудовий менеджер культури Діана Клочко. Відбулися перші зустрічі – вже у Львові. Поволі плани видання альбому почали трансформуватися у план промоції і альбому і власне Пінзеля. На цьому етапі до творення як концепції видання, так і промоції Пінзеля взагалі долучилася тогочасний редактор незалежного культурологічного журналу «Ї» Ірина Магдиш. Я тоді власне займався промоцієї Львова та регіону у Львівській обласній раді. І Ірина Магдиш запропонувала поєднати зусилля і видавництва «Грані-Т», і журналу «Ї», і Львівської обласної ради з тим, щоб провести широкомасштабну промоцій ну кампанію в рамках навіть не одного Львова, а всієї Галичини – з залученням інституцій Івано-Франківської та Тернопольської областей. План був амбітним.Так скульптор XVIII століття з підозрілим іменем та прізвищем Йоган Ґеорґ Пінзель об’єднав всю Галичину – були часи. Тепер би цього не відбулося. Головною подією став випуск першого репрезентативного альбому зі всіма відомими роботами І.Г.Пінзеля – тут вже постаралося видавництво «Грані-Т». Концепція альбому полягала у тому, щоб через Пінзеля та тексти його сучасників показати шлях Людини – від народження (путті), через життя (Син Людський), страсті (Розпяття), а потім Вознесіння (Ангели). Тексти обиралися різних пізньобарокових авторів – від поета Івана Величковського до Сведенборга. Це не був звичайний і нудний ординарний альбом. У ньому був певний кураж і навіть провокація – як от написані у якості передмови «Пропозиції до життєпису та інтелектуальної біографії Майстра Пінзеля (? - 1761)».А потім була організація виставки Пінзеля у Луврі. Мало хто вірив у те, що вона відбудеться. Навіть Борис Возницький іронічно зблиснув своїми очима з-під кошлатих брів, коли я прийшов до нього з цим проектом – ну-ну, попробуйте, мовляв, хлоп’ята. Саму ідею вперше подав політтехнолог Олег Кузан – десь у 2006 році. Йому було не вперше проводити ті чи інші промоцій ні кампанії. Саме він познайомив мене з головним промотором виставки французьким підприємцем, а потім і товаришем Яном Доллом. Саме Ян провів головну організаційну роботу у Парижі – як на музейному, так і на дипломатичному рівні. І 2007 року маленька делегація у складі Мирослава Сеника, Левка Захарчишина та мене на переговорах у Парижі і вирішила остаточно, що виставці Пінзеля в Луврі бути. Звичайно, ще були роки технічних переговорів, візитів до Парижа та до Львова, реставраційної та дипломатичної роботи. Однак 2012 року сталося. Пінзеля відкрили світу – виставка відбулася.Однак одразу постало запитання – а що далі? Тур виставок по торгових центрах, як у Тернополі? Чи нидіння у не відремонтова-ному і тому практично не чинному Музеї Пінзеля? Проблема залишається… Гадаю, що це ще не останній акт – ця історія відкривання Пінзеля матиме продовження і його контури вже окреслюються. Цей скульптор настільки екзотичний, що він інспірує все нові і нові ідеї. А цим числом Журналу «Ї» ми продовжуємо процес відкривання Пінзеля і для себе, і для світу.Тарас Возняк