Ліс рук. Картини з життя звичайної альтернативної школи

Одного разу скептично налаштованому вчителеві Олександру запропонували викладати в школі, «позбавленій усіх поганих рис традиційної школи». Але як створити нову школу в старому суспільстві? Зрештою, він вирішив, що якщо не зможе, то принаймні використає цю історію для своєї книжки. В Олександра Демарьова склалося з обома пунктами: він почав викладати й змінювати школу, а згодом описав це в книжці «Ліс рук». Уявіть, що ви щойно отримали нову посаду на роботі, і начальник одразу ж дав вам завдання переконати старих «клієнтів» залишитися. І не просто зберегти їх, а запалити новими ідеями проєкту. «Як це стосується школи?» - подумаєте ви. Класичної державної, напевно, таки ніяк. Але коли йдеться про альтернативну - можливо все. Власне, із цього й починається книжка «Ліс рук». Автор - учитель Олександр - щойно стає методистом альтернативної школи і спілкується з батьками учня, яким не подобаються театр, малювання і ліплення з глини в розкладі занять. Пояснити зв’язок ліплення з математикою чи театру з літературою - це найперші сходинки в альтернативному підході до освіти. Читаючи книжку, ви ніби справді рухаєтесь по сходинках від того, що таке альтернативна школа і чим відрізняється від державної, до того, навіщо вона взагалі існує. І що важливо - по сходинках реальної школи, з реальними дітьми, вчителями й батьками, з реальними перемогами та поразками. Із тісними коридорами і проблемами в навчанні через розлучення батьків, із чергуванням учителів та історіями про зулуса Чаку й зрештою, із помитими учнівськими чашками. Тому її цікаво читати не лише всім причетним до освітнього процесу, а й широкому колу читачів. Адже тимчасова роль судді змінить будь-якого «пихатого футболіста Степана» - чи то в школі, чи то в сім’ї, чи то в робочому колективі. І таких ситуацій з учнями у книжці - безліч.