Дорога до храму

Роки XX століття проносились, як шпали залізничної дороги. Сліпі і глухі до голосу дисидентів, стогону патріотів у в’язницях, таборах і психушках, – дружно греблися маси в гігантській купі матеріалізму під назвою Радянський Союз. Перемін не передбачалося ні в душі, ні в державі. Та в історії вічних п’єс не буває. Час відведений трагедії «Бунт народів СРСР проти Бога» закінчився.
Третє покоління проклятої Небом влади комуністів голосом хамелеона звинувачувало дідів, що підняли меч революції; батьків – за повалену церкву і репресії; своїх сучасників – що поклонялися ідолам атеїзму. Кидало камінь у всіх, крім себе, і не відмитими ногами сунулося у майбутнє. На межі двох світів між прем’єрою демократії і фіналом комунізму – металось у виборі кращого, кричало про все, крім потрібного: покаяння, прощення і правди.
Автор, атеїст у третьому поколінні, подає цією книгою голос очевидця, надіючись на прощення за чорний, ганебний період історії, благає не судити строго, кається за всі чотири покоління і просить читачів: «Моліться за нас».