Дефіляда в Москві

З передмови Олександра Бойченка: А все ж його візитівкою стала і досі є написана майже для забавки «Дефіляда в Москві». Відомо: зауважений критикою і читачами, нагороджений «Сучасністю» і «Книжкою року», цей формально постмодерністський «текст романного типу» започаткував у сучасній українській літературі жанр (чи як це назвати?) «альтернативної історії». На перший погляд альтернатива, яку запропонував Кожелянко, вельми ризикована. Замість реальної, розчавленої жорнами двох тоталітарних режимів України, яка – попри це – змушена донині вислуховувати звинувачення у співпраці з обома, ми бачимо в «Дефіляді» сильну бандерівську державу, яка разом із гітлерівською Німеччиною та рештою країн антикомінтернівської коаліції знищує сталінський СССР і влаштовує 7 листопада 1941 року парад переможців на Красній площі. Застосовуючи Кожелянків якбитологічний метод, легко припустити, що якби автор був живий і написав свою альтернативну історію сьогодні, а не під кінець карнавальних 90х, то, певно, наслухався б на свою адресу ліворадикальної маячні про звеличення і пропаґанду нацизму. Стільки й доброго в його смерті, що вже не наслухається. Тим часом читання (не кажу – уважне, просто читання) «Дефіляди» переконує, що подібні закиди були б абсолютно безглуздими. І не лише тому, що вся ідеологічна риторика витримана тут у пародійно-гумористичному тоні, тож сама себе й спростовує. А тому передусім, що у світі, який створив Кожелянко, спільна з Гітлером заголовкова дефіляда в Москві зовсім не увінчує історію України ХХ сторіччя. Навпаки: вона слугує прологом до українсько-німецької війни, щойно внаслідок якої – тобто внаслідок перемоги над нацизмом – і постане така Україна, якою б її хотів бачити автор. І чи ж ця Україна зі своїми, наприклад, армією, мовою і вірою, яким не загрожує ні розгромлена Німеччина, ні посічена на кавалки Росія, не є привабливішою за те хаотично-гібридне утворення, в якому нам випало боротися за виживання тепер?