Цурки-Гілки. Джазові імпровізації та оповідання

Одеса вже ніколи не буде такою, якою вона була раніше. Це непогано і недобре, це просто факт. І це нормальний життєвий процес. Я не відчуваю смутку чи ностальгії за тогочасністю і тими людьми, могили яких давно ніхто не відвідує. Мій текст не вихваляє, не засуджує, не продовжує й не створює «одеський міф». Але, певною мірою, і не руйнує його.
«Цурки-гілки» — маленька історія, що вплетена в жили цього приморського міста, скаліченого транспортом і людьми, крихітне скельце, що доповнює велику мозаїку пам’яті, яка складається з життєвих епізодів, усмішок, очей, надій і сліз. У тексті майже всі персонажі невигадані, я дозволила собі навіть не змінювати імена та прізвища людей, про яких йдеться. Повертала їх у наш світ без жодних на те причин, без прикрас та ідеалізацій, повертала такими, якими запам’ятала: живими людьми. Може, вони на те й не заслуговують, але яка вже різниця? Я просто зобразила те, що встигла побачити і почути. Я написала так, як воно було. І воно було правдою.