Борозна у чужому полі

Це славетна родина: старшого брата Степана звуть батьком американської прикладної механіки, середульший Сергій був міністром шляхів уряду УНР, в еміграції, мешкаючи у Луцьку, обирався послом і сенатором польського сейму, молодший Володимир – член уряду Рузвельта. А ще Сергіїв син Олександр був головним архітектором метро в Вашингтоні, зводив хмарочоси в Нью-Йорку...
Шкода, звісно, що славетним цим вченим, інженерам і архітекторам так випало мало свій край розбудовувати, більше натомість Польщу чи Чехію, Вашингтон чи Нью-Йорк… Та склалося вже, як склалося, кожен з них свою борозну прокладав, хай навіть і не на своєму полі. Але ж воно, нивка до нивки, в висліді дасть поле загальнолюдське, вічне й невимірне: колись таки поцінують вклад нашого люду у поступ цивілізації світової. Істотно тепер, аби ці імена (лиш з одної родини четверо!), не розвіялися суходолами європейськими та заокеанськими обширами, не привласнювалися нетрудними…