Антологія української кінокритики 1920-х (комплект із 4 книг)

Том 1. Антологія української кінокритики 1920-х. Кіно / Аналіза

Антологія української кінокритики 1920-х - нова книжкова серія Довженко-Центру, що досліджує та об'єднує найцікавіші, оригінальні та впливові критичні статті 1920-х років про кіно.
Перший том присвячено початкам української кіно теорії. Кіно в Україні здобуло інституційну й економічну основу лише після створення 1922 року Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ). З початком українізації 1923-го гуманітарна критика набирала доконаних форм, а після заснування у 1925 році журналу "Кіно" - першого україномовного спеціалізованого кінематографічного видання - дискусія про кіно стала вже не справою завзятих одинаків, а системним явищем. Про кіно жваво говорили і в художній прозі, і в модних журнальних репортажах, і в  класичних газетних рецензіях. І хоча на початку 1930-х років "український ренесанс" силоміць обірвали, а вільний незаангажований розвиток преси й науки колапсував, на той час уже сформувалася українська кінотеоретична школа, яка встигла визначити кілька цікавих векторів розвитку, вартих того, щоб їх віднайти сьогодні.

Том 2. Антологія української кінокритики 1920-х. Кіно / Експеримент

Другий том антології присвячено дискусії про авангардне кіно на сторінках української преси. У 1920-х зверхнє ставлення до кіно як чистої розваги залишилося в минулому, а на машину пропаганди кіноіндустрія ще не перетворилася. Змушена наздоганяти європейську, українська кінокритика досить швидко і не завжди розбірливо синтезувала старі проблеми, нові й складніші теорії. Авангардне кіно в цій дискусії займало особливе місце. Саме в описі різноманітних форм експериментального фільму українська кінокритика вперше звернулася до онтологічних питань: що таке кіно і чим воно має бути?

Том 3. Антологія української кінокритики 1920-х. Кіно / Слово

Третій том антології присвячено рефлексіям про роль слова й літератури у виробництві, спогляданні та аналізі кінофільмів. Хоч як це парадоксально, німе кіно нерозривно пов'язане зі словом. Українізація кіномистецтва 1920-х років великою мірою сталася завдяки залученню літераторів до кіновиробництва. Українські письменники миттєво відгукнулися на появу нового медіума віршами, фейлетонами, іншими літературними жанрами, оспівуючи принади та засуджуючи вади нового мистецтва. Про винайдення "мови кіно" активно дискутували перші режисери і оператори, історики і кінокритики, намагаючись осмислити специфіку й закони кінематографа.
Своєю чергою, кінематографічна естетика і монтаж вплинули на літературні жанри й форми, зокрема на футуристичну поезію і прозу, графічний дизайн, газетну верстку, мистецтво плаката.
Упорядники антології Станіслав Мензелевський та Олександр Телюк. Авторка передмови: Ярина Цимбал.
До збірки увійшли тексти провідних культурних діячів того часу: Миколи Бажана, Леоніда Скрипника, Дмитра Бузька, Григорія Каранта, Фавста Лопатинського та ін.

Том 4. Антологія української кінокритики 1920-х. Кіно/Фабрика
Четвертий том антології присвячено життю та діяльності такого надважливого топосу індустрії кіно, як кінофабрика. Саме з націоналізації та реорганізації приватних кіноательє розпочинає свою монопольну діяльність ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління) в Ялті й Одесі. Саме будівництво «Голлівуда над Дніпром» та «Донбасу культури» — Київської кінофабрики — знаменує найвищий злет українського кіно виробництва наприкінці 1920-х років. Поява кінофабрик у містах змінює не тільки урбаністичний ландшафт, а й розуміння самої «природи» мистецтва. Кінематограф заледве сприймається як сакральний акт творчого самовираження геніального автора. Кіно — це передусім промисловість, колективна індустріальна практика з виробництва фільмів. І практика ця сповнена неабиякого драматизму.